Коли в Україні відбувався Майдан, ми всі озиралися на західні країни – допоможіть, зробіть щось, не стійте осторонь. І нам допомагали.
Зараз також продовжують допомагати багато країн ЄС та США, і ми це сприймаємо як належне. Ми ж у біді, “сильніші” мають нас підтримувати.
Однак чи готова Україна так само відповідально оцінювати міжнародні глобальні виклики і вносити свою частку допомоги для їх подолання?
Наразі найбільша реальна загроза життю на планеті – зміна клімату.
Вчені б’ють на сполох, що якщо викиди парникових газів не скорочувати, то на Землю чекають жахливі посухи, затоплення величезних територій, нестача питної води для сотень мільйонів людей. Найбільше постраждають найбідніші країни.
У грудні 2015 року 198 країн світу планують підписати нову глобальну міжнародну угоду зі зміни клімату. Ця угода має замінити Кіотський протокол. Захід відбудеться у Парижі. До участі у кліматичній конференції запрошено і Україну.
Формат нової угоди простий – кожна країна подає свою позицію, в якій вказує, що вона готова зробити для збереження клімату.
Перш за все йдеться про скорочення викидів парникових газів та допомогу бідним країнам енергозберігаючими технологіями, які також скорочують кількість викидів. До 1 жовтня Україна має подати до Секретаріату конвенції ООН зі зміни клімату свою пропозицію.
Документ, в якому розписано позицію України, вже було погоджено на рівні профільних міністерств і зараз він перебуває на розгляді Кабміну.
Що ж планує подати Україна? Іншими словами, ніж “шок” і “непорозуміння”, важко описати погоджену позицію нашої держави.
Відповідно до неї Україна на конференції ООН з подолання зміни клімату запропонує збільшити кількість викидів парникових газів!
Наявна редакція позиції України передбачає, що кількість викидів в країні від сьогоднішнього рівня збільшиться на 40%. Також у цій позиції не закладено жодного (!) заходу енергозбереження, жодного (!) плану розвитку відновлюваних джерел енергії, жодного (!) нового законодавства в цій сфері.
З цього випливає, що внесок України у подолання глобальної катастрофи нульовий.
Сумно також і те, що у цій ситуації ми не одні, а на одній позиції з Росією.
Всі країни світу подали внески, в яких є хоча б мінімальні дії з енергозбереження та розвитку зеленої енергетики. Країни, що розвиваються, подають цілі у вигляді скорочення викидів від сценарію “бізнес як звичайно”. Так, Мексика готова на скорочення на 25%, Габон – на 50%, Кенія – на 30%, Македонія – на 30% від своїх сценаріїв “бізнес як звичайно”. Нагадаю, показник України – 0%.
Здавалося б, ситуація вже не може бути ще більш неприємною. Аж ні!
Актуальна позиція України щодо клімату суперечить вже взятим на себе зобов’язанням у рамках Енергетичного Співтовариства.
Згідно з цими зобов’язаннями, Україна має збільшити частку відновлюваних джерел енергії до 11% та скоротити загальне енергоспоживання на 9% від рівня 2005-2009 р. до 2020 року.
За останні роки більшість українських чиновників настільки професійно навчились уникати відповідальності, що все, що виходить за рамки зобов’язань Угоди про асоціацію з ЄС, взагалі серйозно не розглядають. Політики впевнено захищають позицію “нічого не робити”.
Це нагадує анекдот про політиків у програмуванні: “Я нічого не змінюватиму в коді і спробую запустити програму ще раз. Може, запрацює?”.
Ні, панове урядовці, не запрацює! Якщо ваша мета – потрапити в нікуди, то ви туди впевнено дістанетесь!
Ірина Ставчук, Національний екологічний центр України
