Лист до Ради Національної Безпеки та Оборони України для розгляду питання про впровадження Кіотського протоколу та Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату в Україні.
До Вас звертається Робоча Група неурядових екологічних організацій з питань зміни клімату з метою привернути увагу членів РНБОУ до переліку основних проблем впровадження Кіотського протоколу в Україні. Робоча Група активно працює в сфері кліматоохоронної політики з 2001 року.
Ми позитивно сприймаємо зрушення у впровадженні Кіотського протоколу в Україні, як то запуск механізму спільного впровадження та початок роботи за більш ніж 50 проектами. Відмічаємо кроки уряду на зустріч громадським організаціям, зокрема введення представника РГ в Міжвідомчу Комісію з впровадження Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату та Кіотського протоколу. В 2006 році представник РГ був включений до офіційної делегації України на 12-ту зустріч сторін конвенції та Кіотського протоколу.
Розуміння важливості проблеми зміни клімату і невідкладність кроків на її вирішення має стати складовою будь-яких рішень уряду, президента, Верховної Ради та РНБОУ. Залишається багато стратегічних та технічних проблем впровадження Кіотського протоколу та Рамкової Конвенції ООН зі зміни клімату, на які уряд не реагує. Основними серед них, на нашу думку, є:
- Не усвідомлення багатьма чиновниками та політиками, що дискусії „чи відбувається зміна клімату внаслідок діяльності людини” вже закриті. Зміна клімату вже визнана багатьма політиками всесвітньої ваги як одна з головних загроз людству в 21 столітті, і саме економічні, екологічні та соціальні наслідки змушують уряди впроваджувати політику зниження викидів парникових газів.
- Відсутність Національного та регіональних планів заходів запобігання зміни клімату, підготовка яких була запланована, але не виконана. Впровадження політики зниження викидів парникових газів усіма профільними міністерствами є головним зобов’язанням України за Рамковою Конвенцією ООН та Кіотським протоколом, але не виконується. Затягування з початком роботи по зниженню викидів парникових газів підвищує ризик негативних впливів на українську економіку внаслідок зміни клімату. В той самий час кроки, які необхідно зробити для зменшення впливу на клімат, потрібні українській економіці, бо призводять до збільшення енергоефективності, зменшення споживання викопного палива та підвищення конкурентноздатності української економіки на міжнародному рівні.
- Відсутність роботи по підготовці кадрів з кліматоохоронної політики.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища не ініціює проведення навчання для працівників інших міністерств, що повинні планувати та впроваджувати політику зниження викидів парникових газів. Кіотський протокол та планування політики зниження викидів парникових газів є досить складними питаннями і без відповідної підготовки кадрів неможливо розраховувати на їх ефективне впровадження в Україні.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища не проводить і не планує навчальних семінарів для представників місцевих управлінь обласних та районних держадміністрацій, місцевих рад з роз’ясненнями які заходи сприяють зниженню викидів парникових газів та яким чином залучати кошти на їх реалізацію через механізми Кіотського протоколу. Таким чином, через відсутність інформування більшість комунальних підприємств не встигнуть використати фінансові інвестиції від механізму спільного впровадження, а натомість перекладуть увесь фінансових тягар технологічних модернізацій на населення через збільшення тарифів.
- Невідповідність рішень Кабінету міністрів з вимогами конвенції зі зміни клімату. Відсутність національної мети та стратегічного напрямку уряду на зниження викидів парникових газів призводить до прийняття рішень в інших міністерствах, що не беруть до уваги необхідність зниження викидів. Зокрема, Енергетична стратегія України на період до 2030 року лише раз згадує Кіотський протокол у Вступі, щоб потім жодним чином не брати до уваги існуючі та майбутні зобов’язання обмеження викидів.
Громадські екологічні організації закликають прийняти національну стратегію до 2020 року на зниження викидів парникових газів на рівні -55% відносно рівня 1990 року. За попередніми оцінками така мета є економічно обґрунтованою та створить стимул впровадження заходів енергозбереження, розвитку відновлюваних джерел енергії та реформ у транспортному й сільськогосподарському секторі, що відсутні зараз.
- Затримки з видачею листів-схвалення для проектів спільного впровадження до 6-12 місяців, в той час як за постановою встановлено термін в 1 місяць. Це створює додаткові перешкоди на шляху залучення західних інвестицій на проекти модернізації та енергозбереження в державних і приватних підприємствах.
- Порушення українського законодавства з питання оприлюднення проектної документації за механізмом спільного впровадження. Інформація відсутня і не надається на вимоги численних запитів від громадських організацій протягом 2005-2007 років. Приховування інформації сприяє поширенню корупції та затвердженню проектів, що, можливо, не відповідають усім необхідним критеріям.
- Відсутність планування та обговорення на МВК позиції України на другий звітний період 2012-2020 рр. Міжнародні переговори з цього питання почалися в травні 2006 року, а в Україні досі відсутнє внутрішнє дослідження про технічний потенціал і відповідну вартість зниження викидів парникових газів. Без цього неможливе коректне визначення рівня зобов’язання на період 2012-2020, планування відповідних заходів та ведення міжнародних переговорів.
- Закритий процес розподілу квот на викиди парникових газів серед промислових підприємств України. Відсутність відкритого для громадськості, бізнесу та місцевого самоврядування обговорення та розгляду інших адміністративних та економічних стимулів на зниження викидів парникових газів може призвести до прийняття неефективного механізму на зниження викидів парникових газів.
- Не варто розраховувати на можливість легкого продажу квот, що Україна отримала на перший звітний період Кіотського протоколу. Вже достеменно відомо, що внутрішня політика країн, які є потенційними покупцями не дозволяє купити „пусті” квоти, а лише зафіксовані зниження викидів парникових газів, що є результатом певних заходів. Пропозиція на ринку квот більша ніж попит, а за відсутності в Україні плану заходів зниження викидів парникових газів та прозорого управління коштами, бажаючих країн-покупців може взагалі не знайтись.
Пріоритетом державної політики повинен бути механізм спільного впровадження і повне використання його потенціалу, що оцінюється експертами в 130 млн. тонн знижень СО2 на рік (для порівняння у 2004 році загальні викиди СО2 в Україні становили 425 млн. тонн СО2) і залучити понад 3 мільярди євро на реалізацію проектів за період 2008-2012 рр.
