Чому не працює кліматична політика в Україні: рекомендації для амбітних депутатів і депутаток

Державну політику у питаннях клімату можна поділити на два напрямки: зменшення викидів парникових газів з метою запобігання змінам клімату та адаптація до змін клімату.

На сьогодні в Україні прийнято чимало законів і стратегій, які передбачають впровадження проєктів зі зменшення викидів вуглецю. Це, зокрема, Енергетична стратегія на період до 2035 року, Стратегія державної екологічної політики України на період до 2030 року, Стратегія низьковуглецевого розвитку, Плани дій з енергоефективності та відновлюваних джерел енергії, Національний план зменшення викидів забруднюючих речовин від великих спалювальних установок, Закон про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів та інші.

Усі  ці документи передбачають, що наша держава повинна впроваджувати чимало важливих проєктів у сфері протидії зміні клімату. Однак на практиці все виглядає не так, як на папері.

Експерт_ки Української кліматичної мережі виділили основні прогалини в законодавстві, які не дозволяють нам ефективно втілювати кліматичні цілі України.

1. Відсутність інструменту реалізації Стратегії низьковуглецевого розвитку України до 2050 року

Цю стратегію розробили в 2017-2018 роках в рамках проєкту міжнародної технічної допомоги USAID у співпраці з тоді ще Міністерством екології. І як наголошує координаторка програми “Енергетична політика і зміна клімату” Фонду ім. Г. Бьолля, Бюро Київ-Україна Оксана Алієва, чомусь стратегічні документи щодо питань клімату в нас розробляють не відповідальні за це органи, а проєкти міжнародної допомоги.

Джерело зображення: United Nations Development Programme

Подальша доля Стратегії низьковуглецевого розвитку – це велика прогалина. Документ не був закріплений жодним із законодавчих актів, і, по суті, мав рекомендаційний характер для Уряду.

«Виглядає так, що Україна Стратегію розробила, в ООН про це відзвітувала, а насправді немає жодного інструменту, яким чином цю Стратегію імплементовувати», – каже Оксана Алієва.

2. Відсутність реального скорочення викидів парникових газів

Усі затверджені цілі щодо кліматичної політики не пропонують реального скорочення викидів парникових газів у порівнянні з поточним рівнем (2017-2018 роки). Як зазначає експерт офісу реформ при Міністерстві розвитку громад і територій Андрій Железний, викиди в Україні скорочуються не завдяки інноваційним проєктам, а через економічне руйнування: зменшення виробництва, тепліша погода, яка зменшує потребу у спалюванні енергоносіїв (вугілля, тверде паливо) для опалення.

У 2016 році рівень викидів в Україні становив 33-34% від того, скільки Україна вивільняла їх у 1990 році. Тобто, за період до 2016 -го, наша держава втричі скоротила викиди, оскільки так склалися економічні, соціальні умови. Натомість, всі документи з кліматичними цілями, які Україна зараз представляє міжнародній спільноті, дозволяють нарощувати викиди від поточного рівня. 

«Звучить дещо абсурдно: українська національна ціль щодо скорочення викидів парникових газів насправді встановлює такий показник, який фактично пропонує викиди збільшувати», – каже Оксана Алієва.

За її словами, цю прогалину треба усунути. Якщо держава хоче брати участь у міжнародних проєктах та отримувати фінансування із Зеленого кліматичного фонду, то світова спільнота повинна бачити реальні кроки, а не спроби маніпулювати і подавати недостовірну інформацію, порівнюючи викиди з показниками 1990 року.

3. Відсутність Стратегії з адаптації до наслідків зміни клімату.

Над цим напрямком зараз працює Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів. Також триває робота над оновленням національно-визначеного внеску (НВВ) до міжнародної Паризької кліматичної угоди. Експерт_ки УКМ очікують, що другий НВВ таки визначить справжні цілі зі скорочення викидів парникових газів для України.

Зображення: зростання температур на планеті за різних сценаріїв: бездіяльність країн, їх поточні кліматичні плани, і та необхідний шлях, що веде до зростання не більше ніж на 2,0 градуси.

4. Відсутність інтеграції питань зміни клімату в інші галузеві стратегії країни.

Кліматична політика тісно пов’язана з багатьма сферами. Насамперед це економіка, однак питання клімату не враховуються в порядку денному Міністерства економіки чи Міністерства фінансів, наголошує Оксана Алієва. Те ж стосується і роботи сільськогосподарської галузі країни: слід оцінити ризики і розробити рекомендації, як організувати роботу галузі так, щоб викиди від с/г теж скорочувались. Зараз сфера сільського господарства – одне з вагомих джерел викидів в атмосферу.

Кліматичні питання також повинні бути інтегровані в медичну галузь: як зміни клімату впливатимуть на здоров’я, які хвороби будуть поширюватись, як посилюватиметься навантаження на медичну систему. Все це треба вже врахувати, аби зменшити майбутні соціальні та економічні збитки.

Велика прогалина і в соціальній політиці: в Україні не враховано, яким чином кліматична криза поглиблює соціальну несправедливість серед вразливих груп населення та що з цим робити.

5. Неусвідомлення важливої ролі збереженого довкілля у протидії змінам клімату та кліматичної адаптації міст.

Насамперед,  мова йде про ліси, болота і недоторкані степи, які поглинають вуглекислий газ з атмосфери і таким чином знижують його глобальну концентрацію. Як наголошує директор ГО “Екоклуб” Андрій Мартинюк, треба законодавчо оберігати ці екосистеми, і навіть розширювати їх з метою протидії змінам клімату.

Фото: Тимофій Шмайда, Dronarium Україна

Андрій Железний додає, що слід реалізувати протипаводкові заходи з адаптацією до екстремальних злив, а також насаджувати дерева з метою захисту від зсувів ґрунту.

6. Нестабільність законодавства у сфері енергетики і клімату.

Скорочення викидів та адаптація до змін клімату потребують інвестицій. Для їх залучення має бути стабільне законодавство країни, умови не повинні змінюватися кожні пів року, зазначає голова ради УКМ Ілля Єременко.

ЩО МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ДЕПУТАТ_КИ. ПОРАДИ КАНДИДАТАМ І КАНДИДАТКАМ

Зміна клімату – це глобальна проблема, до вирішення якої мають долучитися всі. Однак ця тема є не надто популярною в українській політиці: у передвиборчих програмах якщо й згадується захист довкілля, то доволі побіжно і загально. Але чинні і майбутні депутат_ки повинні розуміти, що вони мають повноваження ефективно сприяти вирішенню кліматичних проблем. 

Як саме і що слід робити депутат_кам ВРУ та місцевих рад?

1. Займатися самоосвітою з питань енергоефективності, відновлюваної енергетики та зміни клімату. Сьогодні є чимало тренінгів (зокрема і в онлайн форматі), які допоможуть фахово підсилити знання про зміну клімату. Також варто звернутися до громадських організацій і подивитися, які є вже є напрацювання по темі клімату. Їх чимало. 
2. Внести у передвиборчі програми своїх політичних партій питання зміни клімату: зробити акценти на «зелену» економіку. Оксана Алієва радить щонайменше перевірити, чи економічний розвиток у розроблених програмах не запланований так, що завдасть ще більше шкоди довкіллю і спровокує більшу кількість викидів в атмосферу.
3. Створити у своїх містах енергетичний моніторинг і енергетичний менеджмент.  Андрій Мартинюк радить призначити хоча б одного енергоменеджера (якщо це сільська ОТГ), який слідкуватиме за тим, як використовується енергія (опалення, електрика, гаряча вода) на території громади і розроблятиме заходи для раціонального використання джерел енергії. Андрій Железний додає, що потрібен також моніторинг за станом довкілля, викидами від підприємств і транспорту. За забруднення чи нанесення шкоди природі слід стягувати компенсації.
4. Створити програми підтримки і розвитку відновлюваних джерел енергії на території громади: області, району, міста, ОТГ муніципалітету. У різних регіонах це повинні бути різні програми, але вони вкрай потрібні для того, щоб на місцевому рівні відбувався енергетичний перехід до низьковуглецевої економіки.
5. Приєднатися до Угоди мерів щодо клімату та енергії. Це об’єднання передбачає складання плану, що міститиме облік парникових газів, розробку і реалізацію заходів для їх скорочення. В Україні над енергетичним переходом до 100 % ВДЕ в рамках Угоди мерів вже працюють Житомир, Львів, Кам’янець-Подільський і Чортків. Також про намір перейти на відновлювані джерела енергії заявили Баранівська ОТГ і Тростянецька міська рада. Про такі цілі ці громади заявили публічно, підписавши меморандум з міжнародною організацією 350.org.
6. Розробити місцеві програми з підтримки Фонду енергоефективності, якщо на території муніципалітету є ОСББ. Як каже Андрій Мартинюк, цей Фонд – чудовий фінансовий інструмент з підтримки утеплення будинків у громадах,  і він ще далеко не на повну потужність використовується на місцевому рівні. Органи місцевого самоврядування можуть дуже допомогти в цьому.
7. Залучати кошти міжнародної підтримки та інвесторів для реалізації інноваційних проєктів зі скорочення викидів парникових газів. Наприклад, це може бути модернізація транспорту, утеплення шкіл, лікарень, будівель державної і комунальної власності.
8. Розробити стратегії з адаптації до зміни клімату на рівні громади. Перед цим спільно з експертами і фахівцями профільних організацій провести оцінку вразливості громади до зміни клімату. На її основі має базуватися план з адаптації до зміни клімату і сама стратегія. 
9. Працювати з місцевими ЗМІ, щоб вони почали більше висвітлювати питання зміни клімату, оскільки, попри очевидні кліматичні зміни в нашій країні, видання та телеканали ще дуже мало уваги приділяють цій тематиці.
10. Дослухатися до громадських екологічних організацій, які працюють у містах і налагодити співпрацю з ними. Як наголошує Оксана Алієва, місцева влада не сприймає представників та представниць ГО  як фахівців та експертів. Їх часто не запрошують на відповідні засідання, бо представники громадського сектору постійно доносять непопулярні для влади речі. Андрій Мартинюк додає, що громадським організаціям треба докладати неабияких зусиль, щоб їхні рекомендації взяли до уваги.

Загалом той факт, що політики критично мало уваги приділяють темі зміни клімату пояснюється тим, що у суспільстві відсутній гострий запит на це. Хоча, як показують соціологічні дослідження, українці розуміють важливість охорони навколишнього середовища та відчувають на собі прояви зміни клімату.

У вересні 2019 року Київський міжнародний економічний форум спільно з центром дослідження суспільної думки Socis  провели масштабне опитування щодо питань зміни клімату в Україні, відповідно до якого 57% українців назвали найбільшою загрозою майбутнім поколінням забруднення навколишнього середовища. 73,2% респондентів заявили про свою готовність діяти для покращення стану довкілля, а 76,8 % опитаних переконані, що заходи з покращення екологічної ситуації в країні повинна фінансувати держава.

Тож політик_ині мають всі шанси відреагувати на суспільний запит на вирішення проблем клімату в Україні. Депутат_ки повинні формувати кліматичний порядок денний та орієнтуватися на сталий розвиток, а не лише на задоволення сьогоденних потреб населення.

Нашій державі потрібне довгострокове планування з врахуванням ризиків, які очікують нас в майбутньому, бо через 10 років, коли наслідки зміни клімату будуть ще більш відчутними і катастрофічними, буде пізно щось робити. І, як каже Андрій Мартинюк, ми не зможемо насолоджуватися життям в пустелі, на яку може перетворитися українське Полісся.

Текст:

Віра Карпінська, для УКМ