Екологам, які намагаються вигадати план порятунку Землі від глобального потепління, допомагають священики. Адже боротьба за збереження довкілля, відображена в канонічних текстах, – складова боротьби за збереження душі. У цьому переконаний Олександр Бокотей, представник комісії у справах екології Мукачівської греко-католицької єпархії. На підтвердження цього наводить уривки з Біблії і розповідає про своє бачення спільного для природоохоронців та представників різних релігійних конфесій.
Як у Біблії представлена концепція дбайливого ставлення до навколишнього середовища
Християнська відповідальність за природне довкілля починається з пізнання доброти Божого створіння «На початку побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре» (Бут. 1,31). Божа мудрість і сила була об’явлена в кожному елементі створіння.
Розуміння того, що світ є створений Богом, важливе для виховання християнської екологічної свідомості. Біблія нагадує нам, що Земля є дарунком для всіх живих істот, для всякої тварини живої та всякого створіння, що на землі (пор. Буття, 9, 16-17). Людина мешкає на землі разом з іншими створіннями, але створена на образ і подобу Божу, в особливий спосіб, щоб їх доглядати і керувати (володіти) ними (Бут. 2,15). Це означає, що людина має відповідальність перед Богом: має оберігати створіння і своєю творчою працею має вести його до вдосконалення. Роду людському довірено охорону краси, різноманітності і інтегральності природи.
Берегти життя і цінувати його, шанувати і любити – це завдання, яке Бог доручає кожній людині, коли її як свій живий образ закликає до співучасті «в керуванні світом» (Бут. 1, 28). Як патріарх Ной, людство несе відповідальність за забезпечення цілісного розвитку природи згідно з Божою волею. Адже, хоч людству і доручено керівництво і опіка над створінням, але найвищим володарем залишається Творець, що і показано в перших двох стихах 24 (23) псалма: «Господня земля і все, що на ній, Вселенна й мешканці її, бо заклав Він її на морях і на річках її встановив».
Через весь Старий Завіт червоною ниткою проходять вказівки про відповідальне ставлення людини до тварин і рослин:«Коли трапиться тобі по дорозі пташине гніздо, на якомусь дереві або на землі з пташенятами або яйцями, і мати сидить на пташенятах чи яйцях, не бери матері з маленькими, ти мусиш пустити на волю матір, а пташенят можеш взяти для себе, щоб тобі було добре й ти довго жив на світі» (Второзаконня 22,6-7); «Коли побачиш осла ненависника твого, що лежить під тягарем, гляди, не покидай його, а поможи йому піднести його» (Вих. 23,5).
Важливим для зауваження є повідомлення в Святому Письмі, що сам Бог охороняє людей і тварин і дбає про них: «Справедливість твоя, як Божі гори, суди твої, немов глибока безодня; людину й скотину, Господи, спасаєш» (Пс. 35,7).
І не можна не згадати як захоплено й чуйно зображували природу псалмопівці! Великий духовний поет Ізраїлю цар Давид, спостерігаючи розумну стрункість всесвіту, урочисто проголошує: «Небеса оповідають славу Божу, і діло рук Його проголошує твердь небесна». (Пс. 18,2).
Важливо зауважити, що вже Старий Завіт нагадує людині, що якщо вона житиме по Божим законам, тобто виконуватиме волю Божу, то і оточуюче середовище буде здоровим:
«…і впокоряться люди Мої, що над ними кличеться Ім’я Моє, і помоляться, і будуть шукати Ім’я Мого, і повернуть зо злих своїх доріг, то Я вислухаю з небес, і прощу їхній гріх, та й вилікую їхній край!» (2 Хроніки 7,14).
В Новому Завіті також не оминається нагадування людині про створіння. Ісус Христос зійшов сповістити час Доброї Новини (Лк. 4, 16-22) в якім людина, а разом з нею все створіння буде визволене.
Ісус Христос також показує приклад ставлення людини до оточуючої природи. Спаситель любив молитися Отцю Небесному в самоті на горі Елеонскій (Лк. 6,12) і інших пустельних місцях на віддалі від людського житла (Мк. 1,35), не боявся звірів, перебуваючи серед них (що, до речі, властиво деяким людям, яких Церква визнає святими): “… і був із дикими звірями…” (Мк. 1,13). Також часто Спаситель пояснював духовні істини на прикладах живої природи (Мт. 6:26,28; Ін. 4,35). Також можна згадати цікаву настанову Ісуса Христа своїм учням: „Ідіть… і проповідуйте Євангеліє всьому створінню…” Мк. 16,15.
Людська гордість і захланність веде до відокремлення від природи (Бут. 11, 3-4; 6-9). В Біблії чітко вказано, що гріх людини призводить до спустошення землі (Буття 3,17). Пророк Осія викрикує: «…нема бо правди, ані милосердя, ні знання Бога в краю. Невірні клятьби, брехні, душогубства, крадіж та перелюби! … Ось чому край сумує, і кожний, хто живе в ньому, зневажає разом із звірем у полі й птахом у небі, ба й риба в морі гине» (Ос. 4,1-3). Тобто Святе Письмо попереджує людину, що через її непослух Божій волі (до якої відноситься і відповідальність за створіння) руйнуватиметься як її життя, так і навколишнє середовище (Лев. 24, 15-22).
Апостол Павло висловлює велику надію, що це напруження у стосунках між людиною і сотвореним світом скоро зникне, як сказано в 8 главі послання до Римлян: “Бо сотворіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих. Сотворіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії, що й саме сотворіння визволиться від рабства тління, на свободу дітей Божих”.
Як буде виглядати цей стан визволення «від рабства тління» нам підказує пророк Ісайя, звертаючи нашу увагу на очікування приходу Спасителя, який відновить союз між Богом, людиною і світом. У новому віці, де гріх більше не панує «вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме… немовля гратиметься коло нори гадюки, а малятко встромить руку в зміїну нору. На всій моїй святій горі зла не чинитимуть, ні шкоди, бо земля так буде повна знання Господа, як води покривають море» (Іс. 11, 6-9).
Тісний зв’язок між людиною і природою, як це розуміли автори Святого Письма та пізніші богослови, часто дивує людину з технічної епохи, яка розуміє природу як щось таке, що можна опановувати і використовувати, а себе саму – як всевладного інженера і конструктора.
Екологічні виклики, що об’єднують, незалежно від віросповідання
Ще недавно нам здавалося, що зміни клімату це щось віддалене в часі, але зараз вже всім зрозуміло, що цей процес почався і умови життя на планеті змінюються. Вже сьогодні 500 млн. людей живуть у країнах, де відчувається брак питної води. Як вважають науковці, в 2025 році це може торкнутися вже 3 млрд. чоловік. Здоров’я, благополуччя і безпеку не можна гарантувати в перспективі без дієвих, глобально узгоджених заходів щодо захисту клімату. Тягар наслідків зміни клімату, обумовленого антропогенним фактором, розподіляється дуже нерівномірно: як у глобальному масштабі, так і всередині держав, найбільше він зачіпає найбідніших. Особливо бідні країни, які найменшою мірою є причиною цих змін, відчувають складності в адаптації до них. В результаті ця велика невідповідність між винуватцями і жертвами антропогенної зміни клімату лежить в основі проблеми глобальної справедливості. Таким чином виникає питання про справедливість між поколіннями. Зміни клімату, зачіпаючи інтереси бідних сьогодні, а також роблячи негативний вплив на наступні покоління, змінюють основоположним чином середовище проживання флори і фауни, порушуючи відносини між людиною та іншими істотами.
Свій внесок у захист клімату Церква вносить, здійснюючи діалог з представниками науки і суспільства. Вона бере на себе відповідальність за переоцінку цінностей суспільством щодо глобальної справедливості, довгострокового забезпечення умов життя і нових моделей екологічного добробуту. Без таких змін всі технічні рішення і політичні переговори про захист клімату не ведуть до бажаної мети.
Про досвід в інших країнах екологічної діяльності релігійних громад щодо змін клімату
Європейським лідером в цьому питанні є Німеччина, зокрема, крім всього іншого в 2006 році Конференція єпископів ФРН підготувала важливий документ «Зміни клімату: в центрі уваги глобальної, загальнолюдської і екологічної справедливості» в якому висловила свою позицію стосовно змін клімату. На думку німецьких церковних ієрархів і експертів Церква повинна сприяти поширенню інформації про те, що зміна клімату – питання справедливості і виживання людства, а також довкілля, особливо це стосується несправедливо залишених без уваги бідних, хворих і знедолених людей. Церкві необхідно порушувати дискусії в суспільстві з цієї надважливої тематики. Церква, як і держава, економіка та суспільство несуть відповідальність, вони повинні ініціювати проведення ефективних заходів щодо захисту клімату та адаптації до наслідків його глобальних змін. Всі вони зобов’язані діяти, імпульсом для цього є солідарність з жертвами змін клімату і з майбутніми поколіннями.
У спільному листі Ради Католицьких Єпископів Європи та Ради Церков Європи до Церков Європи за травень-серпень 2010 року сказано: «Ми заохочуємо церкви брати участь у ініціативах економії енергії, сприянні відновлювальній енергії, боротьбі з негативними наслідками кліматичних і вихованні екологічної відповідальності та збереження справжньої екології людини».
Також надзвичайно прогресивною є Рада Церков Південної Африки, до складу якої входить поки-що єдиний серед церков Комітет з питань змін клімату. Даний комітет підготував і опублікував звернення «Зміни клімату» ще в 2009 році, адже населення цього континенту є одним з найбільш уразливих з цієї проблеми. Метою звернення було доповнення подібних екуменічних процесів та документів щодо змін клімату з інших регіонів світу. Він базується на документах, котрі виникли в рамках Всесвітньої Ради Церков щодо змін клімату, включаючи «Пришвидшені зміни клімату: знак небезпеки, випробування віри», «Солідарність з жертвами змін клімату», «Звернення альтернативної глобалізації до людей та землі», а також серію інформаційних бюлетенів щодо змін клімату. Нещодавно, було включено і «Заяву про екосправедливість та екологічний гріх».
