Чого слід очікувати від міжнародних кліматичних переговорів у Ґлазґо

З 31 жовтня по 13 листопада у місті Ґлазґо, Шотландія, відбудуться світові кліматичні переговори COP26 (англ. 26th UN Climate Change Conference of the Parties). Протягом двох тижнів представники більш ніж 190 країн світу вкотре намагатимуться домовитися щодо невирішених або відкладених питань з реалізації Паризької угоди та боротьби зі зміною клімату. Зустріч у Ґлазґо називають тестом солідарності між багатими та бідними країнами, а також найважливішою кліматичною подією за останні шість років. Розберімося детальніше, що це взагалі за переговори, чому вони мають значення та чого варто від них очікувати.

 Що таке COP26

Усе почалося з Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату (РКЗК ООН або англ. UNFCCC), яка набрала чинності у 1994-му році. В рамках цього екологічного договору більшість країн світу домовилися стабілізувати концентрацію парникових газів в атмосфері на безпечному рівні. Усі підписанти конвенції почали збиратися щорічно на так званій Конференції сторін (англ. Conference of Parties або COP) для того, щоб обговорювати механізми протидії зміні клімату та оцінювати зроблені кроки. Перша така зустріч сторін відбулася у Берліні у 1995-му році та мала назву COP1, а 26-та зустріч (COP26) пройде у Ґлазґо.

Основна мета конференцій — домовитися про юридичні механізми, які би забезпечили відповідальність урядів за дії, що призводять до зміни клімату. Як можна зрозуміти з назви, РКЗК ООН лише окреслює загальні принципи співпраці. Для того, щоб їх реалізувати, необхідно впроваджувати конкретні механізми та інструменти, які би призвели до скорочення викидів парникових газів. Перші такі механізми були прописані у Кіотському протоколі 1997-го року, а тепер країни готують нові — вже в рамках Паризької угоди.

Протягом переговорів офіційні делегації країн — зазвичай це представники урядів — на відкритих та закритих зустрічах намагаються дійти консенсусу щодо низки спірних питань. Наприклад, представники малих острівних країн виборюють право отримати достатні фінансові ресурси від розвинутих країн на адаптацію до змін клімату, адже їхні острови поступово зникають з підняттям рівня світового океану. Представники розвинутих країн глобальної півночі (США, Канада, Європа) намагаються перенести бодай частково відповідальність за зміну клімату на країни глобального півдня, які стрімко розвиваються і останнім часом значно збільшили свої викиди  (ПАР, Індія, Китай, Бразилія). Спірних питань багато, але будь-які рішення можуть прийматися виключно консенсусом: кожна сторона РКЗК має один голос та може заблокувати будь-яке рішення, яке їй не до вподоби. Саме тому переговори тривають довго і не завжди є результативними.

Окрім урядів, на зустрічах сторін у якості спостерігачів (англ. observers) також присутні й представники бізнесу, фінансових установ, науки, громадськості та медіа. Вони влаштовують окремі події (англ. side events) та дискусії навколо кліматичних рішень та вимог, а також намагаються висвітлювати усе, що відбувається за переговорними стінами.

 

Чому переговори в Глазго важливі

Країни мають підсилити кліматичні амбіції

Під час COP21, яка проходила в Парижі у 2015 році, 197 країн домовилися спільними зусиллями стримати зростання глобальної середньої температури значно нижче 2°С і робити все можливе для її стримання на рівні 1,5°С. Для досягнення цієї мети кожна з країн має зробити свій внесок у зменшення викидів парникових газів і визначити конкретну середньострокову мету зі скорочення викидів (у розрізі до 2025 чи до 2030 року). Ця мета у вигляді так званого Національно визначеного внеску до Паризької угоди (скорочено НВВ або англ. Nationally Determined Contribution, NDC) має оновлюватися кожні 5 років та подаватися до Секретаріату РКЗК ООН.

Станом на травень 2021 року задекларовані кліматичні цілі країн дозволять хіба що стабілізувати глобальні викиди парникових газів до 2030 року, що за різними оцінками може призвести до зростання глобальної середньої температури на 2,4-3°С до кінця століття. Згідно з висновками науковців, для виконання мети Паризької угоди та стримання температури на рівні 1,5°С, викиди парникових газів мають зменшитися майже вполовину в 2030 році у порівнянні з 2010-м. Але багато країн, у тому числі великих забруднювачів, таких як Китай, Індія та Саудівська Аравія, все ще не оновили свій НВВ. Деякі ж країни, такі як Росія, Австралія та В’єтнам, хоча й оновили/затвердили свої внески, але ніяк не підсилили свої кліматичні амбіції.

Країни мають домовитися щодо кліматичних фінансів

Довгострокове фінансування заходів з протидії та адаптації до зміни клімату, а також фінансові зобов’язання країн — запорука успіху в реалізації Паризької угоди. Ще у 2009 році розвинуті країни світу пообіцяли щорічно до 2020 року виділяти $100 млрд для підтримки кліматичних дій у країнах, що розвиваються. Згідно зі звітом Організації економічного співробітництва та розвитку, у 2018 році ця сума склала $78,3 млрд, а у 2019 році — $79,6 млрд. Очікується, що й цьогоріч ця сума буде меншою за обіцяних $100 млрд. Тож протягом кліматичних переговорів у Ґлазґо питання кліматичного фінансування буде неодноразово підніматися, особливо країнами, що розвиваються.

Варто зазначити, що навіть такі базові питання, як хто, кому, в якому вигляді та в якому обсязі надає фінансову кліматичну допомогу, залишаються не до кінця визначеними. Деякі розвинуті країни надають допомогу у вигляді грантів, інші — у вигляді кредитів. Наприклад, Японія враховувала кредити на будівництво “більш ефективних” вугільних станцій як кліматичну фінансову підтримку іншим країнам. В результаті у таких країнах, на додачу до кредитних зобов’язань, з’явилася довгострокова залежність від викопного палива, викиди від спалювання якого утворюються за будь-яких обставин, навіть за використання найсучасніших технологій. Окрім того, оскільки з часом наслідки кліматичних змін стають все помітнішими, а екстремальні погодні явища масштабнішими, то й потреба реагувати на ці наслідки та готуватися до них зростає. Це означає більше фінансування заходів з адаптації, яке залишається недостатнім.

Загалом, у 2018 році лише п’ять з 23-х розвинутих країн (Німеччина, Норвегія, Франція, Швеція та Японія) зробили справедливий внесок для досягнення мети у 100 мільярдів доларів. Внесок інших країн, таких як США, Канада та Австралія, складав менше половини від необхідного.

Країни мають домовитися щодо ринкових і неринкових механізмів

Під час попередніх переговорів країни так і не змогли домовитися щодо правил реалізації Статті 6 Паризької угоди, яка стосується впровадження ринкових та неринкових механізмів для скорочення викидів парникових газів. Таких механізмів передбачається три: двосторонні домовленості і проєкти зі скорочення викидів парникових газів; міжнародний механізм, подібний до механізмів чистого розвитку чи спільного впровадження, які діяли в рамках Кіотського протоколу; неринковий механізм. Згідно з розрахунками, Стаття 6 може допомогти знизити загальну вартість реалізації НВВ країн удвічі та без додаткових витрат сприяти зменшенню великої кількості викидів щорічно.

Серед основних перешкод для погодження правил під час попередніх переговорів була позиція Китаю та Бразилії щодо перенесення невикористаних одиниць з другого періоду Кіотського протоколу до Паризької угоди.

Варто також зазначити, що згідно з дослідженнями, правила реалізації Статті 6 можуть сприяти як скороченню викидів, так і у деяких випадках їх підвищенню. Справа у тому, що Стаття 6 дозволяє країнам використовувати міжнародні вуглецеві ринки для досягнення своїх кліматичних цілей, визначених у НВВ. Але деякі НВВ, наприклад Росії, дозволяють нарощувати викиди парникових газів протягом наступного десятиліття, а отже такі країни можуть торгувати “гарячим повітрям” (себто фіктивним скороченням викидів) на міжнародних ринках. Серед інших можливих ризиків — подвійне врахування скорочення викидів, а також зарахування країнами у власний кошик результатів “зелених” проектів, які б відбулися і без дії вуглецевого ринку.

Саме тому Генеральний Секретар ООН Антоніу Гутерриш закликав сторони знайти компроміс щодо Статті 6 і домовитися щодо “зрозумілих, справедливих та екологічно безпечних правил, які необхідні для повноцінної роботи вуглецевих ринків”.

 

Що відбулося напередодні COP

Науковці підтвердили досяжність мети 1,5° С

У серпні 2021 року Міжурядова група експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) опублікувала довгоочікуваний звіт “Зміна клімату 2021: фізична наукова основа” та винесла ним твердий вердикт людству у відношенні до зміни клімату: винні. Найактуальніші дослідження науковців з усього світу підтверджують, що хвилі тепла та інші екстремальні погодні явища пов’язані з діями людини, а в першу чергу — зі спалюванням викопних палив. Через 20 років світ може стати теплішим на 1,5°С у порівнянні з доіндустріальним рівнем.

Але втримати підвищення середньої глобальної температури на відносно прийнятному рівні — все ще можливо. Обмеження зростання температури на рівні 1,5°С може відбутися лише за умови невідкладного скорочення об’ємів викидів парникових газів у великих масштабах. Міжнародне енергетичне агентство у своєму щорічному оглядовому звіті зробило висновок, що у сценарії досягнення мети 1,5°С немає жодного місця новим проектам на викопному паливі для жодної країни світу. Натомість, розвиток відновлюваної енергетики, енергоефективне виробництво і споживання, а також запобігання витокам метану є економічно доцільними заходами, які потрібно невідкладно впроваджувати.

Хвиля обіцянок про вуглецеву нейтральність

Більшість країн світу та більш ніж 800 компаній мають або розглядають ціль досягнути нульових викидів. Світові економічні гіганти — США, Японія, Європейський Союз та Південна Корея вже заявили про намір досягти кліматичної нейтральності до 2050 року. Китай, Україна, а віднедавна і Росія також поставили таку мету, але на ще більш віддалений 2060 рік.

Згідно з аналізом World Resources Institute, якщо країни Великої двадцятки зобов’яжуться досягти кліматичної нейтральності до середини століття та приведуть свої Національно визначені внески у відповідність до траєкторії 1,5°С, зростання середньої глобальної температури до кінця століття можна обмежити до 1,7°С, а отже й мета Паризької угоди стане досяжною.

Зважаючи на велику кількість заяв щодо вуглецевої або кліматичної нейтральності, можна зробити хибний висновок, що виконання цих обіцянок буде достатньо для реалізації Паризької угоди. Насправді ж міжнародні експерти та науковці попереджають про можливу пастку, в яку ми можемо потрапити, якщо будемо так гадати: “… теоретично [ідея щодо вуглецевої нейтральності] — це хороша ідея. Але на жаль на практиці вона лише сприяє підтриманню віри у те, що нас врятують технології, і зменшує відчуття терміновості та розуміння, що ми маємо зменшувати викиди вже зараз“.

Дійсно, вуглецева нейтральність не означає зменшення викидів до нуля. Мова йде про “нетто-нуль викидів”, тобто будь-які викиди парникових газів в атмосферу в результаті людської діяльності мали б врівноважуватися тотожною кількістю цих газів, вилучених з атмосфери. Тож представники бізнесу та урядів можуть ставити подібну мету, сподіваючись на широке використання технологій уловлювання та зберігання вуглецю у майбутньому. Такий підхід несе велику кількість ризиків, у тому числі й відкладання кліматичних дій на потім, коли вже буде запізно.

Історична відповідальність за зміну клімату краще зрозуміла

Коли мова йде про відповідальність країн за викиди парникових газів, експерти звертають увагу не лише на сьогоднішні викиди, але й на історичні. Історія має значення, адже потепління на 1,1°С, свідками якого ми є, тісно пов’язане із сукупною кількістю вуглекислого газу (СО2), викинутого від початку індустріальної революції. Усього з 1850 року людство викинуло в атмосферу близько 2500 мільярдів тонн СО2. Щоб утримати зростання глобальної середньої температури на рівні 1,5°С, у нас залишилося не більше 500 мільярдів тонн так званого “вуглецевого бюджету”.

Carbon Brief проаналізували, викиди СО2 яких країн історично були найбільшими. Окрім викидів СО2 від спалювання викопних палив та виробництва цементу, до аналізу також вперше включили викиди від зміни землекористування та вирубки лісів. У рейтингу країн з найбільшими кумулятивними викидами за 1850-2021 роки опинилася і Україна, яка посіла 11-те місце, між Канадою та Францією. Перша шістка країн рейтингу (США, Китай, Росія, Бразилія, Індонезія та Німеччина) спільно є відповідальними за більш ніж половину усіх історичних викидів в атмосферу.

Важливі заяви країн напередодні переговорів

США. У перший день президентства Джо Байдена країна відновила свій підпис під Паризькою угодою, відкликаний раніше Дональдом Трампом. Тож США у якості офіційної сторони будуть брати активну участь у переговорах у Ґлазґо. У вересні 2021 року Джо Байден також заявив про готовність країни подвоїти кліматичне фінансування та виділяти 11,4 мільярдів доларів США щорічно до 2024 року.

Китай. У вересні 2021 року під час Генеральної Асамблеї ООН президент Китаю Сі Цзіньпінь заявив, що країна більше не будуватиме вугільні електростанції за кордоном. Після цього Банк Китаю підтвердив зупинку фінансування нових вугільних проектів за кордоном вже з останньої чверті 2021 року. Згідно розрахунків Міжнародного енергетичного агентства, таке рішення Китаю допоможе запобігти викидам 20 мільярдів тонн парникових газів до 2050 року.

Європейський Союз та США оголосили про спільну ініціативу щодо скорочення глобальних викидів метану на щонайменше 30% до 2030 року. Хоча варто зазначити, що згідно вже згаданого вище звіту Міжнародного енергетичного агентства, необхідним вважається скорочення викидів метану на 75% до 2030 року для уможливлення відповідного сценарію 1,5°С. До ініціативи вже приєдналися десятки інших країн, у тому числі дев’ять з 20-ти країн, які є найбільшими забруднювачами з точки зору викидів метану. Уряд України також розглядає можливість доєднатись до цієї ініціативи та вважає, що Україна має може скоротити викиди метану на більший об’єм ніж пропонується засновниками ініціативи.

Об’єднані Арабські Емірати стала першою країною Перської затоки, яка оголосила про мету досягти вуглецевої нейтральності до 2050 року. Прем’єр-міністр ОАЄ заявив, що країна планує інвестувати 165 мільярдів доларів у чисту енергетику до 2050 року.

Туреччина стала останньою країною великої 20-ки, яка ратифікувала Паризьку угоду. Уряд Туреччини також затвердив мету щодо досягнення кліматичної нейтральності до 2053 року. Не зважаючи на те, що в рамках РКЗК ООН Туреччина має статус розвинутої країни, Туреччина заявила, що виконуватиме Паризьку угоду виключно у статусі країни, що розвивається.

Європейський Союз оприлюднив законодавчий пакет Fit for 55, головною метою якого є зменшення середніх викидів вуглецю на 55% до 2030 року порівняно з 1990 роком, а також реалізація проміжних цілей стратегії Зеленого Курсу для досягнення Євросоюзом вуглецевої нейтральності до 2050 року.

Індія та Південна Африка пообіцяли до переговорів у Ґлазґо оновити свою кліматичну мету. Уряд Південної Африки затвердив нову кліматичну мету до 2030 року, яка є співставною з утриманням потепління на рівні 1,5°С.

Данія та Коста Рика заявили про створення альянсу Beyond Oil and Gas Alliance (BOGA). Вони запрошують долучитися до Альянсу усі країни, які прагнуть призначити дату повної відмови від добування нафти та газу.

Україна оновила свій національно визначений внесок та готує план дій до нього. Щоб забезпечити фінансування заходів з декарбонізації та модернізації економіки, уряд оголосив про створення Українського кліматичного фонду, який може розпочати роботу вже на початку 2023 року. Фонд планується наповнювати з державного бюджету через надходження від податку на викиди СО2 та інших екоподатків, а також за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій.

 

Вугілля, гроші, автомобілі та дерева: чого ще варто очікувати

Прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон підсумував порядок денний цьогорічної Конференції сторін наступним чином: “вугілля, гроші, автівки та дерева”. Він закликав розвинуті країни взяти відповідальність за свої дії та досягти домовленостей саме у цих чотирьох пріоритетних напрямках.

Вугілля. Великобританія прагне зробити COP26 самітом, який відправить вугілля в історію. У травні 2021-го країни Великої сімки домовилися зупинити нову пряму державну підтримку вугільній енергетиці вже до кінця цього року, але поки що не визначили дати повної відмови від спалювання вугілля. Італія, як співорганізатор цьогорічних кліматичних переговорів, намагається добитися подібної обіцянки від країн Великої двадцятки, не дивлячись на опір Китаю, Росії та Індії. Сама Великобританія — країна, яка запалила світову промислову революцію нічим іншим як вугіллям — вже з 1 жовтня 2024 року відмовиться від спалювання цього викопного палива для виробництва електроенергії.

Гроші. Мова йде про мобілізацію розвинутими країнами вже згаданих 100 мільярдів доларів США щорічно на боротьбу зі зміною клімату, адаптацію до неї, а також покриття втрат та збитків від наслідків кліматичних змін. Канада та Німеччина готують план щодо заповнення пробілу по кліматичних фінансах. Окрім того, очікується, що у Ґлазґо країни почнуть переговори щодо суми щорічного кліматичного фінансування, яке буде доступним з 2025 року.

Автомобілі. Великобританія сподівається прискорити перехід на електромобілі і пропонує з 2040 року зупинити продаж авто на викопному паливі по всьому світу. Вона створила Раду з переходу на авто з нульовими викидами (англ. Zero Emission Vehicle Transition Council), яка об’єднала міністрів та представників автомобільної промисловості з різних країн. Дорожній транспорт відповідає за 10% глобальних викидів парникових газів і викиди від цього сектору зростають. Вищезгадана Рада планує “діяти разом, щоб подолати стратегічні, політичні та технічні бар’єри, пришвидшити та масштабувати виробництво автівок з нульовим рівнем викидів”.

Дерева. Ще одною метою переговорів цього року є зупинити знеліснення. Великобританія спільно з США та Новергією утворила Коаліцію зі зниження викидів через збільшення фінансування лісів (англ. Lowering Emissions by Accelerating Forest finance — LEAF Coalition), мета якої мобілізувати 1 мільярд доларів США публічних та приватних коштів у 2021 році для того, щоб зменшити викиди від знесліснення та деградації лісів, у першу чергу — тропічних.

 

Вимоги громадськості

Напередодні кліматичних переговорів чимало громадських об’єднань виступило зі спільними позиціями, вимогами та очікуваннями щодо результатів COP26. Підсумуємо декілька з них: від Альянсу ACT2025 (Allied for Climate Transformation By 2025) та від міжнародної мережі CAN International (Climate Action Network).

Амбітність кліматичних цілей і дій

“Для досягнення довгострокової глобальної температурної цілі, Сторони мають на меті якомога швидше досягти глобального піку викидів парникових газів, визнаючи, що досягнення такого піку потребує більш тривалого часу для Сторін — країн, що розвиваються, а також згодом домогтись швидких скорочень відповідно до найкращих наявних наукових знань для того, щоб досягти балансу між антропогенними викидами із джерел та абсорбцією поглиначами парникових газів у другій половині цього століття на основі справедливості та у контексті сталого розвитку і зусиль з викорінення бідності” (зі Статті 4 Паризької угоди)

Наукові дослідження підтверджують, що для реалізації мети Паризької угоди у 1,5°С, глобальні викиди парникових газів мають бути зменшені вдвічі до 2030 року у порівнянні з 2010 роком. Країни мають інструменти для досягнення цієї мети. Переговори COP26 були перенесені на один рік, а отже країни отримали додатковий час оновити свої кліматичні цілі. Але станом на кінець липня 2021 року лише 59% сторін подали до Секретаріату РКЗК ООН свої оновлені національно визначені внески.

Громадські організації CAN та ACT2025 закликають сторони, особливо країни Великої двадцятки, подати оновлені або нові національно визначені внески ще до початку переговорів. Країни, які мають недостатньо амбітні внески можуть використати цей час для того, щоб переглянути та покращити свої цілі та відповідні політики. Важливо, щоб протягом COP26 усі країни, внесок яких іде врозріз з метою у 1,5°С, зобов’язалися заздалегідь його переглянути та привести у відповідність до мети Паризької угоди. Країнам також слід терміново прискорити реалізацію вже узгоджених кліматичних планів та політик. Цей процес має бути інклюзивним та прозорим.

CAN зазначають, що плани економічного відновлення після пандемії коронавірусу — важливий засіб для здійснення трансформаційних змін. Сторони мають переглянути свої плани щодо реалізації соціально справедливого, рівноправного та сталого перетворення людства. При цьому країнам варто повною мірою використовувати потенціал природоорієнтованих рішень для пом’якшення наслідків зміни клімату і адаптації до них.

Достатність кліматичного фінансування

“Сторони — розвинені країни, надають фінансові ресурси для допомоги Сторонам — країнам, що розвиваються стосовно як пом’якшення зміни клімату, так і адаптації до неї у продовження своїх існуючих зобов’язань за Рамковою Конвенцією ООН про зміну клімату. Іншим Сторонам рекомендується надавати або продовжувати надавати таку підтримку на добровільній основі” (зі Статті 9 Паризької угоди)

Організації CAN закликають до термінових дій для виконання зобов’язання розвинутих країн щодо виділення 100 мільярдів доларів США вже в цьому році, до початку переговорів. США та інші країни мають збільшити фінансування, щоб забезпечити свою справедливу частку у спільному кошику. Канада, Німеччина та інші країни у плані виконання фінансових зобов’язань мають прописати, яким чином щорічні зобов’язань виконуватимуться та яким чином розвинуті країни компенсуватимуть кошти, які вони не надали у минулі періоди.

CAN та ACT2025 підтримують підхід, при якому розвинуті країни взяли б на себе багаторічні зобов’язання у розмірі щонайменше 500 мільярдів доларів США протягом 2020-2024 років, як це пропонувала група 20-ки вразливих країн у своєму комюніке.

Адаптація до зміни клімату

“Сторони визнають, що адаптація до зміни клімату є глобальним викликом, що постає перед усіма у місцевому, субнаціональному, національному, регіональному та міжнародному вимірах, та є ключовим компонентом і робить внесок у довгострокове глобальне реагування на зміну клімату з метою захисту людей, засобів до існування та екосистем…” (зі Статті 7 Паризької угоди)

За оцінкою ООН країнам, що розвиваються, потрібно 70 мільярдів доларів на рік для належних заходів з адаптації до наслідків змін клімату, а до кінця цього десятиліття ця цифра може зрости більш ніж у чотири рази до 300 мільярдів доларів на рік. Відсутність цього фінансування означатиме величезну втрату життів та засобів до існування у вразливих країнах. Тому вони потребують доступу до належного та передбачуваного фінансування.

Данія, Швеція та Нідерланди вже оголосили про спрямування не менш ніж 50 відсотків свого міжнародного кліматичного фінансування на заходи з адаптації у бідних країнах. Тож глобально має бути мобілізоване належне фінансування для розбудови стійкої інфраструктури та інших заходів з адаптації у вразливих до наслідків змін клімату країнах. ACT2025 закликають сторони забезпечити передбачуване фінансування заходів з адаптації через більш конкретні зобов’язання розвинутих країн та сплановане поповнення Фонду з адаптації.

Окрім питання фінансування, громадські організації також очікують чіткого процесу та керівних принципів для визначення Глобальної мети з адаптації до зміни клімату. Ця мета має ґрунтуватися на розумінні стійкості (англ. resilience), місцевого потенціалу та локальному характері адаптації. ACT2025 пропонують країнам звернутися до Міжурядової групи експертів зі зміни клімату для роботи над Глобальною метою з адаптації та розробки керівних принципів, які є необхідними для моніторингу прогресу у цій сфері.

Втрати і збитки від зміни клімату

“Сторони визнають важливість запобігання, мінімізації та вирішення питань втрат і збитків, пов’язаних з несприятливими наслідками зміни клімату, у тому числі екстремальними погодними явищами та явищами, які повільно відбуваються, а також роль сталого розвитку у зниженні ризику втрат і збитків” (зі Статті 8 Паризької угоди)

Відсутність амбітних кліматичних дій може призвести до катастрофічних наслідків для країн, громад та окремих людей по всьому світу. Навіть якщо світ зможе досягнути цілі Паризької угоди та обмежити зростання глобальної температури на рівні 1,5°С, ризики для здоров’я, продовольчої безпеки, водопостачання та економічного добробуту людей зростуть.

Кожен населений регіон планети вже сьогодні страждає від екстремальних кліматичних змін. Сезон ураганів 2017-го року спричинив збитки у розмірі 300 мільярдів доларів США. Цього ж року ураган Ірма зруйнував 95% усіх споруд острова Барбуда, що у Карибському морі. У 2021 році повені у Північній Америці, Європі, Азії та Африці призвели до загибелі сотень людей, а десятки тисяч були змушені залишити свої домівки.

Сторони цьогорічних переговорів мають прийняти адекватні та базовані на реальних потребах дії щодо втрат та збитків (англ. loss and damage). Ці дії мають підтримати найуразливіших людей та громади у їхній боротьбі з невідворотними наслідками кліматичних змін. Організації мережі CAN закликають до створення чіткої структури управління, адекватного фінансування та координації на міжнародному рівні, а також додаткової технічної підтримки тим, хто цього потребує найбільше. Організації ACT2025 підкреслюють, що COP26 має дати чіткі сигнали, що розвинуті країни та великі забруднювачі готові підтримати та є солідарними з вразливими до змін клімату країнами.

 

Кліматичні переговори в українському контексті

Українська делегація їхатиме на COP26 з амбітнішою кліматичною метою. 30 липня 2021 року Кабінет Міністрів затвердив оновлений Національно визначений внесок України до Паризької угоди, який також був поданий до РКЗК ООН. Це перша ціль України, яка передбачає можливість реального скорочення викидів парникових газів: їх зменшення на 65% у 2030-му від рівня 1990 року (або, інакше кажучи, на 6.5% від рівня 2019-го). Такий внесок підтримали громадські організації Української кліматичної мережі, вважаючи його мінімально прийнятним з можливих, а також Секретаріат Енергетичного співтовариства та міжнародні партнери України.

Уряд визначив цю ціль як справедливу та водночас поставив умову для її досягнення: залучення інвестицій розміром у 102 мільярдів євро. Це означає, що уряд сподівається на доступ до міжнародних кліматичних фінансів, про що напряму йдеться в оновленому НВВ: “брак міжнародної [фінансової] підтримки ставить під загрозу досягнення цілі [даного] НВВ”.

У документі також зазначається, в якому вигляді Україна очікує отримати це фінансування. Зокрема, це гранти від розвинутих країн та інших донорів, а також кредити під низькі відсотки. Це означає, що для України важливою частиною переговорів у Ґлазґо буде прийняття сторонами правил реалізації Статті 6 Паризької угоди щодо ринкових і неринкових механізмів.

Нещодавно стало відомо, що українська делегація на переговорах виступатиме з позицією проти перенесення одиниць скорочення викидів парникових газів, які не були використані в рамках Кіотського протоколу, у новий ринковий механізм за Паризькою угодою. Така позиція підтримується кліматичною спільнотою, проте важливими залишаються питання подвійного врахування (англ. double accounting) і додатковості (англ. additionality) задля того, щоб проекти, які будуть підтримані в рамках ринкових механізмів Паризької угоди вели до реального скорочення викидів парникових газів, яке б не відбулося за відсутності такої підтримки.

Також українська делегація наполягатиме, щоб відрахування у Фонд з адаптації до наслідків зміни клімату в рамках нового механізму за п.2 статті 6  Паризької угоди були для країн не обов’язковими, а добровільними. Іншим принциповим для України питанням залишається неприпустимість включення Російською Федерацією у статистичну звітну інформацію щодо викидів і абсорбції парникових газів, яку країни подають до секретаріату РКЗК ООН, даних щодо викидів на території тимчасово анексованої АР Крим. В разі, якщо ці вимоги не будуть підтримані в повному обсязі, навіть розглядається можливість з боку України блокування прийняття інших рішень в рамках переговорного процесу.

Українська делегація також притримується позиції, що всі країни (розвинені, з перехідною економікою та такі, що розвиваються) – підписантки Паризької угоди мають подавати звітність до РКЗК за однаковими формами і процедурами, задля забезпечення прозорості. Не менш важливим аспектом для України залишається збереження можливості для країн з перехідної економікою (до яких відноситься і Україна) отримувати допомогу  щодо розвитку спроможності і інституційної підтримки в сфері протидії зміні клімату, адже на переговорах в Ґлазґо може бути прийнято рішення припинити дію цього механізму.

Тим не менш, крім поточних переговорних процесів, представлення оновленої кліматичної цілі України буде важливою частиною порядку денного Української делегації в Ґлазґо.  Очікується, що Президент України Володимир Зеленський особисто представлятиме її на Всесвітньому Саміті Лідерів (англ. World Leader’s Summit), який відбудеться 1-2 листопада в рамках СОР26.

Не зважаючи на позитивні кроки у напрямку підвищення амбітності кліматичної політики, задекларована ціль та дії уряду все ще є недостатніми для виконання головної мети Паризької угоди — утримати потепління на рівні 1,5°С. Згідно з аналізом Climate Action Tracker (CAT), справедливим внеском України має бути зменшення викидів парникових газів щонайменше на третину протягом цього десятиліття. Загалом CAT оцінюють кліматичні цілі та політики України як “вкрай недостатні” і такі, що ведуть світ до потепління на 3-4°С. Головними причинами є неамбітна довгострокова мета щодо досягнення кліматично нейтральної економіки (2060 рік), брак зв’язку економічних планів розвитку з розв’язанням екологічних та кліматичних проблем, системне продовження державної підтримки викопної енергетики та інші.

Чи пройде Україна тест глобальної солідарності під час, а головне — після кліматичних переговорів? Національні обставини навряд дозволять Україні у найближчі роки фінансово підтримувати інші країни у досягненні їхніх кліматичних цілей, незважаючи на її високу історичну відповідальність за зміну клімату. Але допомога може виявлятися й у технологічній підтримці та виконанні своїх  цілей для реального зменшення викидів парникових газів. Україна має унікальну можливість визнати свою історичну відповідальність за зміну клімату та вірно розставити пріоритети власного розвитку, перевівши його із іржавих рейок на інноваційні. А також врахувати, що у боротьбі за утримання глобального потепління будь-яке відкладання “на завтра” є згубним для мільйонів людей. Час діяти — сьогодні й зараз.

 

Анна Акерманн,

експертка з питань клімату та енергоефективності ГО «Екодія»

Маєте що додати? Не згодні з якимось із цих пунктів? Просимо залишити ваш коментар у цій короткій формі: https://forms.gle/oE4E5RQETFe2BCYv6