Оголосити «надзвичайний кліматичний стан» у всьому світі закликав світових лідерів генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Антоніу Гуттіереш під час вступної промови на конференції, присвяченій 5-річчю Паризької угоди. На його думку, екологічна ситуація стала «драматичною» і потребує максимум уваги влади аж до досягнення кліматичної нейтральності. Рішення Гуттіереш вбачає у впровадженні урядами планів по трансформації економіки під час виходу з кризи, спричиненої пандемією коронавірусу.
«Члени G20 досі витрачають на 50% коштів більше в пакетах стимулювання економік на сектори, пов’язані з виробництвом і споживанням викопного палива, ніж на низьковуглецеву енергетику. Це неприйнятно. Трильйони доларів, необхідні для відновлення від наслідків пандемії – це гроші, які ми беремо в борг у майбутніх поколінь», – сказав генеральний секретар ООН.
Паризька угода: передумови та умови
Необхідність рішучих заходів по боротьбі зі змінами клімату спричинило глобальне потепління. Його ж, у свою чергу, зумовили масові викиди вуглекислого газу від людського господарювання. Фактично, запустили процес промислова революція та науково-технічний прогрес, через які клімат став суттєво змінюватись вперше за останні 11 тисяч років.
За даними Всесвітньої метеорологічної організації ООН, найближче десятиліття може стати найспекотнішим за історію людства. За даними WMО, станом на кінець жовтня 2020 року середня світова температура була на 1,1 градуса за Цельсієм вищою, ніж в кінці доіндустріальної епохи наприкінці 18 століття.
При цьому Всесвітня метеорологічна організація у своєму звіті про стан клімату за 2020 рік підрахувала, що за останні 50 років понад 11 000 катастроф були пов’язані з погодою або зміною клімату. Внаслідок вирування стихій загинуло понад 2 мільйона людей, а економічні збитки сягнули 3,6 трильйонів доларів.
З огляду на економічні, екологічні та соціальні небезпеки зміни клімату, світові лідери ведуть активну співпрацю в аспекті сталого розвитку та досягнення кліматичної нейтральності (тобто досягнення нульового рівня викидів парникових газів).
Однією з таких міжнародних угод був Кіотський протокол, однак він передбачав зобов’язання не для всіх країн. Фактично за межами цієї угоди опинились великі забруднювачі – Китай та Індія, а США демонстрували незгоду з подібним вибірковим підходом до вирішення всесвітньої проблеми.
Паризьку (кліматичну) угоду ухвалили 12 грудня 2015 року на Конференції ООН з проблем клімату (COP21). Вона є частиною Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату і прийшла на зміну Кіотському протоколу. Документ підписали представники 196 країн світу, в тому числі й Україна.
Паризька угода має на меті не допустити перевищення глобальної середньорічної температури на планеті до 2100 року більш ніж на 2 градуси від доіндустріального рівня. Також сторони мають намір зробити все можливе для утримання потепління в межах 1,5 градуси за Цельсієм. Однак у 2018 році прогнози науковців засвідчили, що наявних зусиль та ініціатив недостатньо і за збережених тенденцій температура зросте на 3,3 градуси.
Щоб досягти поставлених цілей, учасники угоди зобов’язалися до 2020 року розробити національні стратегії переходу на “зелені” технології й безвуглецеву економіку, прийняти національні плани щодо зниження викидів CO2 в атмосферу, а також переглядати їх кожні п’ять років в бік посилення.
Яким буде внесок кожної з країн – їхній вибір. Національно визначені внески – це основна суть домовленостей. І часто країни визначають їх не амбітно, або ж маніпулюють даними (визначають внесок, що не передбачає зусиль для скорочення викидів, а є наслідком економічної кризи і закриття підприємств). НВВ мають бути досягнуті «так швидко, як це можливо», а санкцій за невиконання чи контролю за дотриманням практично немає, що є одним з основних аргументів критики Паризької угоди.
Паризька угода передбачає також і фінансову підтримку з боку розвинених країн країнам, що розвиваються, для запровадження заходів досягнення кліматичної нейтральності. Ці гроші акумулює і перерозподіляє Green Climate Fund (Зелений кліматичний фонд). Щорічна сума від розвинених країн – 100 млрд доларів.
Світові тенденції: глибоко занепокоєні, думаємо, обіцяємо
В 2017 році президент США Дональд Трамп заявив про вихід США з Паризької угоди. Мовляв, зобов’язання США в рамках угоди спричиняють «несправедливий економічний тягар, покладений на американських робітників, підприємства та платників податків». При цьому наголосили: США скоротили викиди.
«Наші результати говорять самі за себе: викиди в США за критеріями забруднювачів повітря, які впливають на здоров’я людини та навколишнє середовище, зменшилися на 74% за період з 1970 по 2018 роки. Чисті викиди парникових газів в США знизилися на 13% у 2005-2017 роках, навіть коли наша економіка зросла на понад 19 відсотків», – повідомив тоді Держдеп США.
Заява спричинила активізацію екологічної та кліматичної дипломатії, оскільки США створили небезпечний прецедент (це перша наразі країна, яка вийшла з Паризької угоди) і тому, що 15% всіх світових викидів парникових газів спричиняє саме економіка США.
Юридично вихід США з Паризької угоди завершився 4 листопада 2020 року. При цьому США залишались підписантами та членами інших рамкових міжнародних домовленостей, пов’язаних з боротьбою зі зміною клімату, зокрема Рамкової конвенції ООН зі зміни клімату.
При цьому Джо Байден, який обійме посаду президента США у січні 2021 року, ще будучи кандидатом, написав у Твіттері, що поверне країну до числа учасників Паризької угоди.
«Адміністрація Трампа офіційно вийшла з Паризької кліматичної угоди. І рівно через 77 днів до неї повернеться адміністрація Байдена», – написав Джо Байден.
Значних зусиль до досягнення кліматичної нейтральності та скорочення викидів докладає Євросоюз в рамках втілення Нового Зеленого курсу. На грудневому саміті Євросоюз ухвалив нове амбітніше рішення щодо нових кліматичних цілей до 2030 року. Відповідно до нього викиди CO2 до 2030 року порівняно з рівнем 1990 року необхідно скоротити щонайменше на 55 відсотків. Рішення дозволило встановити нову планку для країн ЄС на шляху до досягнення так званої кліматичної нейтральності у 2050 році – мети, визначеної Європейською Комісією як пріоритетна. До цього Євросоюз ставив собі за ціль до 2030 року, у порівнянні з показником 1990 року, скоротити викиди CO2 на 40 відсотків.
Під час саміту, присвяченого 5-річчю Паризької угоди, низка світових лідерів зробили конкретні заяви щодо свого внеску у боротьбу з глобальним потеплінням.
Канцлерка Німеччини Анґела Меркель пообіцяла виділити понад 500 мільйонів євро на підтримку глобальних зусиль у боротьбі зі зміною клімату, а також подвоїти фінансування програм, що допоможуть впоратися зі зміною клімату до 4 млрд євро. Ці кошти протягом 2020-2021 років спрямують на розвиток технологій у сфері відновлюваних джерел енергії, а через Світовий банк і регіональні банки розвитку буде фінансуватися створення вітрових і сонячних електростанцій, а також розробка технологій для зберігання енергії та розбудови електромереж в країнах, що розвиваються. Крім того, канцлерка пообіцяла докласти зусиль , аби через рік сформувати план для захисту клімату в бідних країнах за допомогою міжнародного співтовариства.
Очільник Китаю Сі Цзіньпін заявив, що його країна скоротить викиди на 65% до 2030 року, порівняно з рівнем 2005 року. Раніше на Генеральній асамблеї ООН у вересні 2020 року він повідомив, що Китай планує досягти вуглецевої нейтральності до 2060 року.
Уряд Японії оголосив про наміри досягти кліматичної нейтральності до 2050 року, поставивши перед собою аналогічні цілі, що й Європейський Союз. Японський уряд наголосив на тому, що компанії в таких галузях, як електроенергетика, автовиробництво та металургія, вживатимуть суворих заходів, щоб виконати міжнародні обіцянки. Раніше японський уряд ставив за мету скоротити викиди на 80% до 2050 року і заявляв, що вони стануть «практично нульовими» у другій половині нинішнього століття «настільки скоро, наскільки можливо».
Президент Росії Володимир Путін доручив уряду країни забезпечити скорочення викидів парникових газів до 70% відносно рівня 1990 року до 2030 року, а також затвердити стратегію соціально-економічного розвитку Росії до 2050 року з низьким рівнем викидів CO₂.
Загалом тема кліматичної кризи стала ключовою у міжнародному дискурсі. Про це спілкуються світові лідери під час більшості політично-економічних заходів, наприклад, під час останньої зустрічі «Великої двадцятки». Міжнародні банки припиняють фінансувати проекти, які загрожують клімату. Низка окремих міст розробляють власні стратегії досягнення нульового рівня викидів.
Однак наразі зусиль недостатньо, значна частка заяв залишаються заявами. Низка світових гравців, які є лідерами у рівні викидів, не поспішають згортати виробництво і перелаштовувати його з огляду на вартість і «економічну недоцільність». Це зокрема Китай, Бразилія, Індія. Сумніви у пропозиціях дієвих ініціатив з боку «Великої двадцятки» викликає те, що наразі там головує Саудівська Аравія, яка не надто мотивована до згортання видобутку та використання викопного палива. Для частини країн, видобувні галузі є економікоутворюючими, і їх модернізація або переорієнтація на інші галузі є надто дорогою ( наприклад, Чехія та Польща), що спричиняє опір урядів цих країн ставати на шлях вуглецево-нейтральної економіки.
Український вуглецевий слід: буксуємо на місці?
Перший національно визначений внесок України, оприлюднений українським урядом у 2016 році, передбачав впродовж наступних 15 років скоротити рівень викидів парникових газів до рівня 60% від 1990 року. Але вже на момент його оголошення Україна викидала лише близько 40% газів від кількості в 1990 році. Причина у тому, що з 1990 року низка підприємств-забруднювачів закрилась, тож і викиди скоротились. Це не було ні амбітним наміром, ні навіть наміром хоч щось змінювати, модернізувати чи скорочувати. Фактично український НВВ означав взагалі збільшення рівня викидів на 43% з моменту його оголошення.
Зрештою, після захоплення Росією частини українських територій та закриття там частини промислових підприємств, частка українських викидів знову скоротилась, але уряду наразі не варто цим пишатись.
Презентація другого НВВ кілька разів переносилась,спершу її планували на весну, потім осінь 2020 року. Однак наразі публічно розрахунки ще не оголошені, хоча, як відомо, моделювання уже провели та попередні цифри представники уряду мали. Громадськість обґрунтовано вважає, що і другий НВВ буде недостатньо амбітним і закликає владу обрати за основу отриманий внаслідок моделювання «комбінований сценарій чутливості, який є найбільш амбітним, реалістичним та відповідає взятим Україною міжнародним зобов’язанням».
«Розвиток за цим сценарієм дозволить скоротити викиди на 72% порівняно з 1990 роком у 2030 році та мати 86% скорочення викидів у 2050 році, що не є достатнім, але із наявних пропозицій поки найкращим варіантом», – зазначають представники Української кліматичної мережі у зверненні до уряду України.
Загалом українська політика в аспекті протидії змінам клімату досить суперечлива і непослідовна. Україна на дипломатичному та публічному рівні постійно декларує курс на «зелену» економіку, вуглецеву нейтральність та скорочення викидів. Зокрема Дмитро Кулеба заявляв про наміри України рухатись у тому ж напрямку, що і Євросоюз, отже, у напрямку втілення нового Зеленого курсу. У січні 2020 року навіть була створена відповідна робоча група.
Під час Кліматичного Саміту у 2019 році президент підписав Указ №722/2019 “Про цілі сталого розвитку України на період до 2030 року“, який офіційно закріпив зобов’язання нашої держави слідувати 17 цілям та уточнюючим показникам. Але цей документ лише закріпив ці цілі юридично , а не дав конкретних механізмів для їхнього досягнення. Для цього мають бути ухвалені інші нормативно-правові акти.
Зі скрипом були ухвалені деякі закони про виконання зобов’язань відповідно до Угоди про асоціацію. Зокрема, у грудні 2019 року закон «Про регулювання господарської діяльності з озоноруйнівними речовинами та фторованими парниковими газами» та «Про засади моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів». Ці закони згідно з умовами виконання Угоди про асоціацію України з ЄС імплементують положення, відповідно, регламентів ЄС 842/2006 і 2037/2000 та Директиви 2003/87/ЄС. Для того, аби вони запрацювали, потрібно ухвалити низку підзаконних нормативно-правових актів. Крім того, варто імплементувати й інші закони в рамках Угоди про асоціацію, зокрема законопроект №4167 «Про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення» (наразі на розгляді профільного комітету), у якому мали би бути імплементовані положення Директиви 2010/75/ЄС про промислові викиди.
У січні 2020 року Міністерство енергетики та захисту довкілля презентували концепцію Зеленого енергетичного переходу України (Ukraine Green Deal). Громадськість розкритикувала її за неамбітність, оскільки вона передбачає кліматичну нейтральність до 2070 року (в ЄС до 2050 року) та лише 40% відновлюваних джерел до 2050 року (в ЄС 100% до 2050 року). Однак і ця стратегія не перетворилась у план дій.
Водночас Україна приступила до розробки Національної стратегії адаптації до зміни клімату на період до 2030 року за підтримки ООН та Євросоюзу. В листопаді 2020 відбулось перше засідання Робочої групи з розробки Національної стратегії адаптації до змін клімату до 2030 року.
При цьому навесні була згорнута підтримка відновлюваної енергетики, що спричинило суттєву кризу з інвесторами у цій галузі. Продовжились та збільшились дотації у видобувну галузь ( що є забруднювачем та генератором викидів). А урядовий проект Програми стимулювання економіки для подолання наслідків епідемії COVID-19 передбачав подальше збільшення видобутку викопних палив, ігнорування питань охорони довкілля у транспортному, сільськогосподарському та енергетичному секторах, що аж ніяк не сприяє зменшенню викидів та кліматичній нейтральності.
Однак при цьому скорочення викидів залежить і від місцевої політики. Низка українських міст України (Житомир, Тростянець, Чортків, Львів, Кам’янець-Подільський та інші) оголосили про перехід на 100% енергії з відновлюваних джерел до 2050 року. Житомир вже отримав результати моделювання сценарію переходу на 100% ВДЕ, на що треба буде витратити за весь період близько 3 млрд гривень. Однак для цього потрібні також і сприятливі умови з боку держави, оскільки політична воля та спроможність до змін місцевої влади теж має свої .
***
Загалом Паризька угода є важливим документом-фундаментом для міжнародної співпраці зі змінами клімату. Однак для його успішного втілення та реальних реальзультатів потрібні як дієві мотиваційні чинники ( зокрема, фінансові механізми), так і вагомі санкції або заходи з контролю за виконанням оголошених зобов’язань. Лише тоді угода працюватиме. Бо у теорії документ та домовленості правильні, однак наразі кліматична дипломатія не має реальних значних успіхів за останні 5 років. Для того, аби Паризька угода працювала – її треба втілювати.
Авторка: Світлана Чернецька
Фіскальні методи регулювання викидів СО2 автотранспортом в Україні
